Психосоціальний розвиток особистості: формування життєвих перспектив

Життя – це можливість. Скористайся нею.
Життя – це краса. Захопися нею.
Життя – це мрія. Здійсни її.
Життя – це виклик. Прийми його.
Життя – це боротьба. Стань борцем.
Життя – це пісня. Доспівай її до кінця
/Мати Тереза/

…життя можна зрозуміти тільки назад.
Але уся штука полягає у тому,
Що прожити його необхідно вперед…
/Зигмунд Фрейд/

1. Безкоровайна О. В. Особистісне самоствердження у контексті професійного вдосконалення і життєвих перспектив у ранньому юнацькому віці / О. В. Безкоровайна // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти : зб. наук. пр. : наук. зап. РДГУ / РДГУ ; [редкол.: І. Д. Бех, В. В. Вербець, А. М. Воробйов та ін.]. – Рівне : РДГУ, 2007. – Вип. 37. – С. 15–19.

У статті автор обгрунтовує характерні особливості раннього юнацького віку, обґрунтовано зміст професійного самовизначення, аналізуються мотиви вибору майбутньої професії старшокласника у контексті визначення його життєвих перспектив і особистісного самовизначення.

Для того щоб вихованця зорієнтувати на той внутрішній шлях, по якому йому слід прямувати, потрібне правильне організування виховного процесу як основи його духовного життя. Орієнтирами побудови вихованцем власного духовного життя можуть бути своєрідні закони. Автор перераховує ці закони і наголошує, що відповідно до них, людина не повинна бути захоплена лише зовнішньою діяльністю, а мусить мати змогу проаналізувати свій внутрішній світ, щоб глибше усвідомити його і за необхідності відкорегувати в ньому щось.

У статті сім’я, школа, виховання і  самовиховання розглядаються як визначальні чинники формування культури життєтворчості  особистості.

Поки в нашому суспільстві переважає стан тривоги, апатії, зниження віри в майбутнє поліпшення життя, діти переконуються, що знання, культура, висока моральність лише шкодять у житті. Навчальний заклад сучасного типу покликаний готувати учня до того, щоб він сам був у змозі будувати своє життя, визначати для себе ту чи ту прийнятну модель майбутнього, не намагаючись зайняти соціальну нішу, яка передбачалася для іншого. Саме тому важливим теоретичним і практичним завданням є виявлення внутрішньо-особистісних феноменів, які як гальмують, так і спонукають особистість підвищувати свою компетентність і домагатись успіху в житті.

Нова педагогіка – це педагогіка життєтворчості, спрямована на плекання дитини як суб’єкта життя, на допомогу їй у визначенні життєвої стратегії, у пошуках смислу життя, його повноти й культури, пізнанні життя як результату життєздійснення. В основі педагогіки життєтворчості – концептуальні ідеї про розвиток і саморозвиток особистості, здатної до самотворення (тобто до свідомої, цілеспрямованої діяльності щодо життєвих цілей, визначення життєвих планів і способів самореалізації, формування своїх життєвих принципів і пріоритетів). Саме технологіям життєтворчості присвячений науково-методичний посібник. Видання призначене науковцям, студентам, практичним працівникам, усім, хто сповідує ідеї педагогіки і психології життєтворчості.

В статті представлений теоретичний аналіз існуючих позицій щодо структури «Я-концепції» . Розглянуті погляди різних авторів на проблему антиципації. Проаналізований сучасний стан проблеми впливу хвороби на формування життєвих перспектив. Розглянуті перспективи практичного використання результатів дослідження.

Стаття присвячена висвітленню основних засад психології життєтворчості, підходам до розуміння та визначення поняття життєвого проекту і його розташуванню в категоріальній системі психології життєтворчості, наслідкам нерозважливого вибудовування особистістю свого життя.

У статті висвітлюється онтогенетичний шлях становлення процесу утворення мети, розглядаються етапи реалізації мети особистістю, аналізуються суб’єктивні  і об’єктивні умови успішності в постановці і досягненні мети особистістю в процесі життєдіяльності, пропонуються вправи для оптимізації процесу усвідомлення та досягнення мети.

Автори наголошують, що, беручи на себе відповідальність і вибудовуючи своє життя, особистість повинна володіти здібностями до проектування. Також зазначають, що серед репрезентованих стратегій життєтворчості на особливу увагу заслуговує стратегія, що спирається на поняття мудрості у вибудовуванні особистістю свого життя. Ознаками мудрості є доброзичливе ставлення до людей, пошук особистістю свого сенсу життя і життєвого призначення, сприйняття життя як вищого блага.

Сьогодні дуже поширеною стала проблема тривоги з приводу системної кризи, гуманітарної катастрофи і культурного колапсу. Дійсно, молох цивілізації, спокуса матеріальними цінностями, глобальні проблеми, тривалі демократично-економічні реформи в Україні, - все агресивніше дають про себе знати. Саме цим і  обумовлена адекватна реакція культури, яка, переоцінюючи цінності, адаптується до нових реалій  і, як було завжди, впливає на нові цивілізаційні процеси. Автор вважає, що системна криза полягає, зокрема, в  тому, що колосальний консолідуючий потенціал духовних цінностей (у тому числі естетичних) істотно не задіяний на величезному соціокультурному просторі. Який об’єктивно цей потенціал і як його оптимально задіяти – проблема актуальна як сама по собі,  так і в контексті більш загальних проблем, які сьогодні є найактуальнішими: консолідації українського суспільства, чинників консолідації українського соціуму, консолідуючої функції духовних цінностей у розвитку українського суспільства.

Статтю присвячено аналізу понять сенс, сенсотворення, сенсожиттєві стратегії.

В монографії, з позиції генетичної психології, розглядається особистість, її витоки, структурні компоненти та її внутрішній світ. Вперше представлені принципи побудови експерементально-генетичного та генетико-моделюючого методів як найбільш адекватних для пояснення закономірностей і механізмів привласнення, формування і розвитку здібностей людини та генези становлення особистості. Представлена принципово нова структура особистості, її  прогноз розвитку і життєвий шлях; існування  (екзистенція) людини; здійснення любові і нужди та мотиваційні регулятори життєвого шляху внутрішнього простору особистості.

У філософії та науці утвердилося уявлення про людину як найскладнішу відкриту автономну і самокеровану мікросистему, органічно включену в суспільну макросистему  як її головний активний компонент, що перебуває в постійній взаємодії з нею. У цьому ракурсі в умовах трансформації українського суспільства особливої значущості набувають питання формування людиною власного життєвого потенціалу, нових життєвих стратегій.

У статті проаналізовано основні соціологічні підходи до вивчення проблеми життєвої перспективи особистості, що дає змогу краще зрозуміти це явище, закономірності його становлення, розвитку та значення для особистості і суспільства.

У статті представлені результати вивчення змістовно-хронологічних особливостей життєвої перспективи старшокласників. Виявлено змістовно-динамічні та часові особливості ієрархії життєвих цінностей і планування стратегії самореалізації.

Книга присвячена дослідженню психологічних аспектів життєвого шляху особистості, її минулого, теперішнього і майбутнього.

Кожна людина є творцем власної долі. Дехто свідомо ставиться до планування власного життя, кар’єри, майбутнього. Проте частина людей, особливо молодь не мають навичок життєвого планування і не мають потреби у такій діяльності. Автори подають результати власних досліджень стосовно особливостей життєвого планування  старшокласниками і студентами.

Аналізуючи феномен «життєві перспективи», автор робить висновки, що плани на майбутнє  у старшокласників зумовлені їх гендерною приналежністю. Для хлопців життєві перспективи базуються на цінностях соціальної успішності, а для дівчат – на цінностях соціальної взаємодії. Життєві плани дівчат є більш усвідомленими і психологічно зрілими, що свідчить про більшу пристосованість осіб жіночої статі до реального життя, його вимог. Отже у життєвих перспективах відтворюється процес створення жінкою і чоловіком  бажаного майбутнього, гендерний спосіб само прогнозування, само активації та само заохочення.

Стаття розкриває змістове наповнення поняття «майбутнє» у сучасних молодих людей. Проблема висвітлена у широкому психологічному контексті, який передбачає розуміння молоддю образу власного перспективного майбутнього в особистісному й соціальному вимірах.

У монографії висвітлюються результати дослідження особистісного функціонування і розвитку у контексті постнекласичного методологічного підходу. Визначено характеристики зрілої особистості, що осмислила себе, власний життєвий досвід та створила на цій основі свій особистісний проект і здатна розвиватися у напрямі реалізації цього проекту. Показано вплив процесів розуміння та інтерпретації  життєвого досвіду на особистісне зростання людей різного віку та різних соціальних груп. Охарактеризовано наративні практики особистісного зростання залежно від вікових та тендерних чинників.

В статті аналізуються результати футурологічного опитування студентів щодо їх життєвих очікувань. Автор робить висновки, що життєве самовизначення студентів відбувається  в умовах закінчення процесу соціалізації, поступової реалізації життєвих очікувань, набуття соціального досвіду спілкування та самостійного прийняття визначальних рішень.

Ранній юнацький вік – це апогей формування у особистості потреб, які пов’язані з майбутнім життям. У цьому віці структурується базис цілісного уявлення про потік життя, зв’язок минулого, теперішнього і майбутнього, про власну віддалену життєву перспективу. Автор розглядає у своєму дослідженні проблему особистісного самовизначення юнаків у контексті  сприймання й осмислення ними власного життєвого шляху, формування життєвої перспективи.

Висвітлено питання вікової психології як галузі психологічного знання, типологічного розвитку людини, психологічної діагностики. Розглянуто індивідуальний розвиток особистості і подано загальну психологічну характеристику особистості з точки зору психодіагностики.

Монографія присвячена висвітленню результатів колективного дослідження  кафедрою вікової та педагогічної психології Рівненського державного гуманітарного університету  проблеми становлення та розвитку моральної сфери особистості на висхідному етапі онтогенезу: розкрито особливості генезису моральної свідомості та самосвідомості, простежено закономірності становлення когнітивно-мотиваційного та емоційно-ціннісного компонентів морального конструкту індивідуальної свідомості, описано механізми рефлексивних процесів, розвиток у дітей самопрезентаційної стратегії.

Проблема життєтворчості особистості сьогодні належить до кола найбільш актуальних проблем сучасного українського суспільства. Глобалізація світової економіки, інтегративні процеси європейської цивілізації, економічний, політичний та соціальний перерозподіл пострадянського простору, внутрішньополітична ситуація в країні – ці та інші важливі фактори спричиняють необхідність змін соціальної, національної та психологічної ідентичності, загострюють питання життєвих перспектив країни, нації, кожної окремої особистості. Вже сьогодні стає зрозумілим, що недостатньо говорити лише про адаптацію до швидкоплинних змін в усіх сферах життя – необхідно створювати умови для всебічного розвитку життєтворчої активності особистості – суб’єкта власної життєвої активності, людини-творця власного майбутнього.

У практикумі представлено практичне керівництво з розвитку життєтворчої активності особистості. Розкрито сутність розробленої автором концепції, описано психологічні особливості технології розвитку життєтворчої активності - творчого холістичного психотренінгу. Посібник містить програму психотренінгу, методичні розробки занять, ілюстровані прикладами та вправами.

У монографії представлено матеріали теоретико-методологічного та експериментального дослідження проблеми розвитку життєтворчої активності особистості. В роботі здійснений системний аналіз феномену життєтворчості, запропоновано підхід до дослідження проблеми на рівні аналізу життєтворчої активності особистості, визначені її психологічні чинники, сенситивний період розвитку, психологічні закономірності розвитку в дорослому віці, описана авторська динамічна мета-модель процесу, реалізовано її експериментальну апробацію.

Cтаття присвячена визначенню психологічної сутності категоріального поняття “життєтворчість», а також здійсненю системного аналізу життєтворчості як  явища за методом якісних структур. Обґрунтована авторська теоретична модель цілісності життєтворчості  у вигляді матриці за параметрами «адаптація – дезадаптація», «активність - пасивність», «творчість - стагнація», «рефлексія-плюс – рефлексія-мінус». Доведено, що феноменологія життєтворчості охоплює широкий проблемний простір, який має три виміри – потенційний (кризи особистості), актуальний (процес життєтворення), граничний (метадіяльнісний рівень активності інобуття).

У статті окреслено специфіку соціологічного підходу до дослідження  феномену успіху. Поняття «успіх» розглядається на особистісному  та соціальному рівні аналізу, що дає можливість розмежувати поняття  «життєвий успіх» та «соціальний успіх». Запропоновано авторське визначення поняття «соціальний успіх», під яким розуміється суспільно визнаний результат практик соціального агента в певному полі діяльності із досягнення соціально значущих цілей легітимними способами.