|
«Найдорожчий скарб у кожного С. Ф. Русова До плеяди видатних українців, що присвятили все своє життя служінню науці та освіті в ім'я України можна з упевненістю віднести Софію Федорівну Русову. Заради духовного утвердження нації великий педагог Русова знаходила нові способи пробуджувати любов до Батьківщини в серцях найменших українців. Методика виховання, розроблена Русовою, у багатьох моментах схожа на прийоми знаменитої Марії Монтессорі. Як жінка-борець, Русова стала на захист нації, яку гнобила імперська машина. Вона брала активну участь в діяльності демократичних політичних сил та громадських організацій. Важко переоцінити внесок Русової в створення національної педагогіки, що відповідала б не тільки вимогам сучасності, а й кращим традиціям європейської освіти. Відомо, що в радянський період педагогічні ідеї С. Русової були приховані та відсторонені від педагогічної громадськості, зберігалися в спецсховищах КДБ. І лише з 1991 року, із запровадженням в Україні власної державності, її праці стали доступними і відкритими для вивчення. В наш час педагогічна спадщина Софії Русової увійшла до програм вищих навчальних закладів, що готують педагогічні кадри.
Софія Русова народилася 18 лютого 1856 р. у селі Олешня на Чернігівщині. Її батько полковник шведського походження Федір Ліндфорс, мати - француженка Ганна Жерве, донька генерал-губернатора Омська. Родина переїхала на Чернігівщину із Сибіру, а коли від туберкульозу померло двоє старших дітей та її матір, то батько з дітьми їде до Києва. У 1871 році вона закінчила з золотою медаллю Фундуклеївську гімназію і мріяла вступити до Петербурзької консерваторії, та раптова смерть батька - змінила її плани. Вона вирішила пов’язати свою долю зі школою. Коли уряд проголосив: "Никакого малороссийского языка нет, не было и быть не может", Софія з сестрою Марією організували перший в Україні дитячий садочок та недільну школу для дорослих у Києві. «Дитячий садок – це перша найгідніша школа для дитини, С. Русова 1874 року Софія одружилася з Олександром Русовим, відомим статистом, знавцем літератури й фольклору, патріотом України, що тісно пов’язало її з інтелігенцією, яка всіма можливими засобами боролася за відродження української культури, мови та освіти. Під ім’ям С. Русова, вона увійшла в українську педагогіку як велика патріотка і подвижниця в справі навчання і виховання. Подружжя Русових, виконуючи доручення Київської громади, виїхало до Праги, щоб видрукувати позацензурне видання «Кобзаря» Тараса Шевченка. 1876 р. доручення було виконане і частину накладу переправлено до Росії та Галичини. У Празі Софія Русова народила, а через три місяці поховала свою першу доньку Людмилу. Згодом у них народився син Михайло, потім донька Люба. Родині Русових доводилося часто переїжджати, жити в селах. Софія Федорівна шкодувала за консерваторією, але закінчивши курси повитух лікувала селян травами, приймала пологи. Молода сім'я за власні кошти придбала міні-друкарню та видавала українські книжки. У Чернігові С. Русова заснувала першу громадську бібліотеку. Практична педагогічна діяльність Софії Федорівни мала своє продовження. Спочатку у школах Санкт-Петербурга, згодом - у приватних дитячих садках (сама їх організовувала) Чернігова, Херсона й Полтави, вечірній школі в рідній Олешні, у Київському кадетському корпусі, Фребелівськокому інституті та інших навчальних закладах. У Києві С. Русова брала активну участь у громадському житті. Відвідувала клуб, організований Л. М. Старицькою-Черняхівською, де вирувало національно-культурне життя. Софія Русова входила до редколегії «Прогресивного журналу». Навколо неї гуртувалися українські співаки, поети. Відзначення Шевченківських днів супроводжувалося арештами. Їм часто влаштовували обшуки. Неодноразово арештовували й Софію Федорівну. Ув'язненій не дозволяли навіть читати книжки. Сорокарічною вона у в'язниці народила сина Юрія. «Коли мова йшла про українську справу, то ніщо не могло писав Юрій Русов про свою матір Софію Русову У 1908 р., напередодні захисту докторської дисертації Софією Русовою, сталося непоправне: помер її син Михайло, відомий вчений-етнограф та археолог. Це був не легкий період в її житті, та незважаючи на тяжкі переживання, вона рік викладала у Комерційному інституті французьку мову, після чого працювала у комерційній школі Учительського товариства. У цей же час Софія Русова видала "Український буквар", а в 1910 році редагувала перший український педагогічний журнал "Світло". Також брала участь у Всесвітньому з'їзді представників преси у Брюсселі. У 1915 р. Софія Русова овдовіла. Події Лютневої революції 1917 року вона зустріла в Києві. Від просвітницьких організацій її обрали до Центральної Ради. Софія Федорівна очолила Департамент дошкільної і позашкільної освіти Генерального секретарства (Міністерства) освіти, проводила дерусифікацію шкіл, готувала українські підручники. На початку 1919 року Софія Русова разом з українським урядом була евакуйована до Кам'янця-Подільського. Останні роки української державності вона плідно працювала в організації "Червоний Хрест", рятуючи життя багатьом українським воякам, які перебували у полоні. Перебуваючи в еміграції, у 1922 році Софія Федорівна була засновницею та професором педагогіки Українського педагогічного інституту імені М. Драгоманова у Празі. Вона видала низку підручників та посібників для студентів, які готувалися до педагогічної діяльності у дошкільних закладах і школах для українських дітей. Зокрема, це книжки "Теорія й практика дошкільного виховання", "Дидактика", "Географія. Європа. Позаєвропейські країни". У цей час С. Русова також створювала дитячі притулки, школи, громади для співвітчизників. Вона завжди піклувалась дітьми й жіноцтвом – очолювала Українську жіночу раду, створену 1920 р. в Кам'янець-Подільському, а з 1937 р. і до кінця життя Софія Федорівна – почесний Голова Всесвітнього Союзу Українок. Померла 84-річна Софія Русова 5 лютого 1940 р. у Празі.
Оцінюючи роль С. Русової в розвитку педагогічної думки в Україні, можна однозначно стверджувати, що її творчий доробок є внеском у скарбницю не лише української, а й світової педагогіки, що її ідеї – це не лише минуле, вони не обмежені часовими рамками. Як гасло звучать і сьогодні заклики С. Русової: «В наші часи бути гарним педагогом – це бути справжнім реформатором майбутнього життя України, бути апостолом Правди й Науки. Тільки великими зусиллями таких апостолів Україна матиме чесних діячів-патріотів, вмілих практичних робітників і соціально об’єднану, інтелектуально розвинену народну масу»; «Ніхто не має права вважати шкільну справу чужою для себе, сторонньою. Навпаки, якщо ми хочемо скоріше бачити в нашій країні загальний добробут, якщо ми хочемо мати добре організовану державу, господарство, церкву, - ми перш за все, мусимо організувати школу, що навчила б наших дітей служити добру й рідному краєві». В рамках діяльності «Центру психолого-педагогічної інформації» наукова бібліотека Рівненського державного гуманітарного університету пропонує своїм користувачам віртуальну виставку із серії «Класики педагогіки»: "Берегиня дошкільної педагогіки" (Софія Федорівна Русова, 1856–1940). Виставка презентує видання, які надійшли до фондів наукової бібліотеки РДГУ впродовж останніх років і містить наступні розділи: 2. Біографічні нариси про Софію Русову; 3. Провідні ідеї Софії Русової в сучасній педагогічній практиці; 4. Дошкільна педагогіка за С. Ф. Русовою; 5. Питання національної освіти та виховання у творчій спадщині С. Русової; 6. Бібліографія життя і діяльності Софії Русової;
Звертаємо увагу користувачів на можливість доступу до деяких первинних документів. Посилання на них знаходяться в кінці анотації у вигляді гіпертексту. |
