Учитель. Письменник.  Людина

Учитель. Письменник. Людина

Антон Семенович Макаренко

(1888-1939)

makarenko1 min

 «Мій світ – світ організованого

творення людини»

А. С. Макаренко

                   Сьогодні пріоритетом освіти в Україні є підвищення статусу вчителя, вихователя, педагога та створення конструктивних взаємовідносин між вихователем і вихованцями. Цінним й сучасним для розвитку та виховання громадянина України є досвід А. С. Макаренка. Педагогічні ідеї видатного педагога в наш час сприймаються як історична цінність, універсальна система виховання, як інструмент вивчення та розуміння причин багатьох проблем сучасної молоді, джерело створення ефективної системи соціального виховання, яка б відповідала актуальним потребам сучасності. Його науково-педагогічна діяльність була спрямована в майбутнє, тобто в сьогодення.

                    У педагогічній спадщині Антона Семеновича ми знаходимо орієнтири, цінності, необхідні для розвитку людини: гуманне суспільство, активну діяльність, красу, ідеал, гармонію людини й колективу. Метою своєї педагогічної діяльності Антон Семенович вважав виховання справжньої людини, яке здійснювалося як наслідок спрямовуючого впливу наставника. Свої методи виховання педагог організовував так, що перетворював процес виховання на співдружність дорослих і дітей, домагався, щоб вихованці відчували себе творцями системи заходів, які вони виконували з великим піднесенням, оптимістичністю, вірою в завтрашній день, у свої сили. Такий стиль поєднання керівництва з творчими зусиллями вихованців має неоціниме значення для кінцевих результатів виховної роботи і є добрим прикладом для сьогоднішнього покоління вихователів, які формують світогляд справжніх громадян нашої країни.

 Невтомна праця, енциклопедичні знання, багаторічний досвід, доцільність використання засобів виховання допомогли педагогу сформулювати низку основних ідей і принципів, спрямованих на гуманізацію навчально-виховного процесу. Сьогодні – це постулати й керівництво до дії сучасного, розумного вихователя – цілителя дитячих душ:  якомога більше поваги до людини, якомога більше вимогливості до неї;  опора на краще в людині, оптимістична гіпотеза; поєднання навчання з трудовим, моральним, фізичним і естетичним вихованням;  проблема особистості може бути розв’язана, якщо в кожній людині бачити особистість;  треба вміти працювати з вірою в людину, із серцем, із справжнім гуманізмом;  у педагога повинна бути єдина спеціальність – він повинен бути великою людиною, справжньою людиною.

Метою виховання А. С. Макаренко вважав «програму людської особистості, програму людського характеру», причому в поняття «характер» він включав увесь зміст особистості, характер зовнішніх впливів і внутрішньої переконаності, і цілісну картину людської неповторності.

Світове і вітчизняне макаренкознавство акцентувало свою увагу на таких аспектах педагогічного досвіду А. С. Макаренка як роль педагога в розвитку особистості; «не дорікати за колишнє», принципах паралельної педагогічної дії, єдності виховання й життя; організаційній структурі колективу як умови набуття досвіду соціальних стосунків.

 2 2

Переважна більшість проблем зосереджувалась навколо колективу як центральної ланки організаційно-методичної системи досвіду А. С. Макаренка. І в наш час демократична культура колективу, повноцінний демократичний стиль відносин у колективі між вихователями й вихованцями, між учителями і учнями, викладачами та студентами, в колективах вихованців, учнів, студентів; гармонізація інтересів колективу, суспільства й конкретної особистості; постійна динаміка перспектив; систематична робота, спрямована на формування персонально ціннісних традицій життя в колективі дає можливість кожному учаснику цих взаємовідносин усвідомити свою особистісну самоцінність.

 А. С. Макаренко залишив багату педагогічну спадщину – понад 150 творів (романи, повісті, оповідання, п’єси, сценарії, науково-публіцистичні статті). Він увійшов у сучасну класичну педагогіку як новатор інтенсивної педагогічної думки, один із засновників теорії та методики колективного виховання. Антон Семенович вбачав ефективність виховання у створенні таких умов, коли вихованці є водночас і вихователями. Наполягаючи на необхідності авторитетності, високої культури, працездатності вчителів, він виступав проти того, щоб вихователь сковував ініціативу учнів у виховному процесі.

 Авторське відкриття розвитку дитячого колективу було сформульоване А. С. Макаренком у вигляді цілісної педагогічної концепції, що вже стала класикою світової педагогічної науки. У найбільш концентрованому вигляді макаренківська виховна концепція представлена у вигляді законів розвитку дитячого колективу: закону руху колективу; закону паралельної педагогічної дії; закону спадкоємності поколінь та принципів розвитку дитячого колективу. Його методика колективного виховання актуальна й у наш час.

Формою суспільного благополуччя, на думку А. С. Макаренка, є дисципліна. Дисциплінованість – це результат виховного процесу в цілому, результат зусиль колективу дітей. Формуючи колектив, виховуючи особистість у колективі, запроваджуючи дисципліну, активізуючи моральні стимули, потрібно дбати, щоб перспектива окремої особистості збігалася з перспективою колективу. Трактування сутності змісту дисципліни демонструє високий рівень педагогічної культури А. С. Макаренка: «Дисципліна в колективі – це повна захищеність, повна впевненість у своєму праві, шляхах і можливостях для окремої особистості». Дисципліна – це мораль, яка стверджує, чого не слід робити, це прагнення вперед до перемоги, до подолання перешкод; це стійка моральна якість, що формується в дітей у результаті виховання та проявляється незалежно від педагогічного впливу.

Авторський підхід до виховання дисципліни, визначений у макаренківській практиці застосування логічних прийомів, засобів і методів, актуальним є і в наш час:  якомога більше вимог, якомога більше поваги до особистості;  викладання теорії моралі;  краса дисципліни, естетика дисципліни: найкращий загін виконує- найскладнішу роботу;  покарання як шлях розв’язання конфлікту;  гра як метод виховання дисципліни. Разом  з цим, було обрано мудрий критерій оцінки дисциплінованості – «вчинок наодинці» – якщо ти дієш за загальними правилами й тоді, коли тебе ніхто не оцінює, ти справді дисциплінований.

Важливим інструментом перетворення дитячого колективу в цілому та кожного вихованця зокрема стала система самоврядування, чинниками ефективної роботи якої є:  регулювання органами самоврядування всіх сторін життя колективу;  урахування специфіки кожної із сторін життєдіяльності колективу в особливостях побудови відповідних органів самоврядування;  демократичний централізм як принцип організації самоврядування дитячого колективу;  регулярність роботи органів самоврядування;  постійна ротація виборних органів з метою надання можливості розвитку лідерських якостей усіх членів колективу;  культивування в колективі відносин взаємної залежності, які передбачають уміння наказати товаришу в межах одного напрямку діяльності та підкоритися його наказу в іншій; діалектичне співвідношення педагогічного керівництва й дитячого самоврядування: чим вище є рівень розвитку самоврядування дитячого колективу, тим більше опосередкованим стає педагогічне керівництво його діяльністю.

 Новітні імпульси в реалізації молодіжної політики на теренах національного освітнього простору актуалізують значущість та всезростаючу роль інститутів студентського самоврядування. А. С. Макаренко стояв біля витоків нової теорії та практики дитячого й молодіжного самоврядування, що ґрунтувалося на таких ідеях:  самоврядування – важливий важіль функціонування і розвитку виховного колективу;  система самоврядування ускладнюється з рухом колективу за перспективними лініями;  трудова колонія, її колектив складається з первинних колективів, їх загальнопедагогічна спрямованість – виховання позиції господаря у ставленні до навколишнього світу, самостійності, ініціативи, стимулювання громадської активності;  самоврядування повинно сприяти перетворенню колективу на суб’єкт організації своєї діяльності.

 Базуючись на підході А. С. Макаренка до визначення сутності педагогічного процесу як взаємного духовного збагачення педагогів і дітей в умовах сприятливого психологічного клімату взаємовідносин, загальної діалогічної культури, інтелектуальної співтворчості, розвиток духовного потенціалу педагога розглядається як завдання найбільшої значущості. Постійну увагу у практичній діяльності та теоретичних узагальненнях А. С. Макаренко приділяв ролі учителя-наставника, а тому важливе значення концентрував на розробці змісту професійної підготовки учительських кадрів, працюючи за такими напрямами як широка загальна освіта незалежно від обраного профілю; програма загальної підготовки повинна бути культуровідповідною, відповідати «духу часу», науково цінною – відтворювати новітні досягнення науки і техніки; загальний рівень вихованості передбачає формування в майбутнього вчителя організаторських здібностей, вольових якостей, емоційної стриманості, обізнаності в галузі літератури, мистецтва, музики, виховання ввічливості, охайності, розвитком фізичної витривалості, усвідомленням потреби дотримуватися здорового способу життя.

Ідеалом педагога А. С. Макаренко вважав професіонала, здатного розкрити дитині духовні багатства суспільства, виховувати так, щоб вона була не тільки прекрасним працівником, не тільки добропорядним громадянином, а щоб вона була щасливою людиною. У сучасній науці питанням виховання щасливої дитини опікується наука феліксологія. Уміння виховувати щасливу людину передбачає здатність педагога самому бути щасливим, незважаючи на обставини, інших людей, стосунки з ними. Це перша вимога до духовного потенціалу педагога у взаємодії з колективом і особистістю. Актуалізація духовного потенціалу педагога відбувається в атмосфері відвертості, відкритості, розкриття максимальних можливостей, духовних здібностей і вищих почуттів. Гармонійність і духовність учителя у процесі взаємодії з особистістю і колективом знаходить природний вияв у його інтонаціях, міміці, жестах, мові, духовному змісті висловлювань, педагогічному оптимізмі. Органічність духовного вияву учителя обумовлює непомітність і невимушеність впливу на особистість, саме на цьому наполягав А. С. Макаренко.

 В рамках «Центру психолого-педагогічної інформації» наукова бібліотека Рівненського державного гуманітарного університету пропонує своїм користувачам віртуальну виставку літератури серії «Класики педагогіки» "Учитель. Письменник. Людина" (Антон Семенович Макаренко 1888 - 1939). Виставка складається з розділів:

І. Твори, статті, виступи А. С. Макаренка

ІІ. Провідні ідеї педагогіки А. С. Макаренка в сучасній системі навчання та виховання

ІІІ. Виховання особистості та колективу у спадщині А. С. Макаренка

ІV. Макаренкознавство. Порівняльна педагогіка. Дослідження спадщини А.С. Макаренка

V. Бібліографія життя і діяльності А. С. Макаренка

VI. Електронні ресурси

Враховуючи те, що бібліотекою був підготовлений та виданий бібліографічний покажчик літератури «Педагогічне мислення в контексті теоретико-методичної спадщини А. С. Макаренка і сучасної педагогіки» (2008), виставка презентує видання, що містяться у фондах бібліотеки та були видані після 2008 року. Виняток становлять праці видатного педагога та бібліографічні посібники про А. С. Макаренка.